Голодомор 1933 року
 
З початку нащого століття аґрарне питання набуває все більшої гостроти. Той, хто в політичній боротьбі, яка розгорталася, хотів заручитися підтримкою переважної більшості населення країни, повинен був чітко визначити своє ставлення до землі. Більшовикам це вдалося зробити краще, ніж іншим партіям, які претендували  на популярність у народі.
Та одна справа – прийняти закон, висунути привабливе гасло, інше – впровадити це в життя. Сталось так, що в Україні вирішення земельного питання розтяглося на багато років і проходило не безболісно. Так, наприклад, у Богодухівській волості (найбільшій з 23 волостей повіту, до якої входило 16 населених пунктів) на початку 1920 р. з 4507 господарств 725 були безземельними. Це кожен шостий селянський двір. Ще 2854 господарства мали землі менше встановленої норми (3/4 десятини на їдця). Виходить, що майже 80% дворів, у яких проживало близько 24000 душ, чекали перерозподілу землі, сподіваючись після нього поправити своє скрутне становище.
Основним гальмом у розвитку сільського господарства ставала продовольча розкладка (продрозверстка). Торгівля була заборонена, та й продавати селянину після виконання продрозверстки було нічого. Селянство почало відкрито і все голосніше виражати невдоволення. Оскільки при “викачці”, як тоді казали, хліба по продрозкладці все частіше заготівельники зустрічали опір, їм на допомогу посилались озброєні загони.
Навесні 1921 р. Радянська держава перейшла до нової економічної політики (неп). Основу її становили: продподаток замість продрозкладки, вільна торгівля продуктами праці після сплати податку і т. ін.
16 грудня на засіданні бюро в присутності уповноважених та інших керівників районних служб знову йшла мова про хід виконання плану заготівлі хліба. Повідомлялось,що в цілому по району він виконаний на 61,3 %. Було названо 10 сіл, в яких по індівідуальному сектору не було здано жодного кілограма хліба. Таке ж становище було і по колгоспах Богодухова,Кручика,Матвіївки,Петропавлівки,Полкової Микитівки,Братениці.Вертіївки. 
Наближався голод, а селянина-землероба, що годував країну, хотіли залишити без хліба.Частина чесних керівників, ризикуючи своїм становищем, йшла на” порушення “, дозволяючи видавати на трудодні до 30-40% обмолоченного. За це, звичайно,  карали. Та, незважаючи на найсуворіші засоби впливу, план по заготівлі хліба не був і не міг бути виконаний. А голод невблаганно насувався, заглядав у більшість селянських хат. Треба було вживати негайних заходів, рятувати людей.Проте відкрито сказати про загрозу—значить, визнати крах взятого курсу на суцільну колективізацію.”Батько народів”обрав інший шлях—заявив на всю країну в січні 1933 р.: “Ми, безперечно, добилися того, що матеріальне становище робітиків і селян поліпшується у нас з року в рік. В цьому можуть сумніватись тільки закляті вороги Радянської влади”. 
З розповідей людей, що пережили голодомор 1932-1933 рр. ,постає жахлива картина народного горя, що спіткало колись багате українське село.Розтягуючи на довше мізерні запаси,люди випікали хліб,добавляючи в борошно висівки, кору дерева, а коли зійшов сніг,збирали на полях і їли гнилу картоплю,продуктом харчування для багатьох було насіння диких трав, м’ясо загиблих тварин,собак,кішок. Ніхто не рахував жертв. Рятуючи колгоспників від голодної смерті,окремі керівники сільгоспартілей у критичний момент давали дозвіл на укіс,обмолот і розподіл хоч потроху ще недозрілих зернових. Саме за це голову колгоспу позбавляли посади і виключали з партії.За крадіжку майна колгоспу закон вимагав застосовувати вищу міру покарання—розстріл або ув’язнення на десять років з конфіскацією усього майна.Всього за неповними данними в районі було заведено 3564 справи.Через суд пройшли 223 бідняки,848 середняків і 1206 куркулів.
Найбільшим,найстрашнішим злочином проти народу з боку всевладного генсека був той штучно організований голод 1932-1933 рр., про наслідки якого для нашого краю можна судити тільки опосередковано,оскільки прямих офіційних данних немає. Якщо взяти для підрахунків дані лише по десяти селах району (Братениця, Вертіївка, Вінницькі та Корбини Івани, Дмитрівка, Заброди, Крисне, Матвіївка. Павлівка і Полкова Микитівка), то в підсумку маємо: у 1932 р. народилось 802 чоловіка, а померло 506; у 1933 р. народилось 329,а померло—2580.Тоді пішло з життя у Дмитрівці 208 чоловік, Павлівці—226, Крисиному—320, Забродах—377, Віницьких Іванах—438, Полковій Микитиці—503 душі.Нікого,крім одної-єдиної онуки, не залишилося від великої сім’ї з семи чоловік Михайла Васильовича Вакуленка.що проживала ув селі Крисине і була розкурулена в 1929 р. 
Зловісна хвиля безпідставних репресій кінця 20--- початку 30-х р. була лише своєрідною прелюдією до ще страшніших подій 1937 р.,що залишився в пам’яті людей як символ свавілля, жахливих злочинів.
Список жертв сталінського терору можна продовжувати далі, але й приведеного досить, щоб зробити висновки. Після голодомору 1933 рр. репресії другої половини тридцятих років були ще одним замахом на кращих представників народу. Беззаконня, свавілля сіяли страх, убивали ініціативу, породжували байдужість., негідницькі дії з боку слабодухих і в кінцевому підсумку ослабляли суспільство напередодні Великої Вітчизняної війни.
 
Заселення Дикого поля 

Проти татар і шведів 

У тенетах кріпацтва 

Родом-- з нашого краю 

На волю 

Через три революції 

Голодомор 1933 року 

Велика Вітчизняна війна 

На шляху незалежності    
Загальна інформація про Богодухівщину   

 Природа Богодухівщини   

 Історія Богодухівщини   

 Населені пункти Богодухівщини

Богодухів  

Загальна інформація 


 

Історія Богодухова  


Найбільші фірми   


 Інтернет-провайдер у  
м. Богодухові   


 Богодухівський район 


 

Created by Vitaly Y. Boldovsky & Marina A. Chuchmar & Nataly V. Morhun