|
Повільно
оберталося колесо історії: неквапливо, протягом десятиліть визрівали зміни
в суспільстві. Як і раніше, його основу становило селянство. В 1802 р.
на території Богодухівського повіту (він був у 2,5 рази більше від теперішнього
району) проживало майже 39000 чоловік. Селяни становили близько 31500 чоловік,
з них 14666 душ були кріпаками. І хоч татарська загроза вже минула, життя
простого люду не покращало. Як і раніше, кріпаки забезпечували урожай на
панському полі.
З кожним десятиліттям посилюється боротьба проти кріпацтва, за волю. Як видно з рапорту богодухівського земського справника на ім’я гебернатора, лише в травні-липні 1858 р. «во многих имениях неповиновение и непослушание некоторых из крестьян» охопило 13 населених пунктів повіту, в т. ч. Братеницю, Кленове, Лесківку, Мар’їне та ін. Посиленню антикріпацької боротьби, що наростала по всій країні, значною мірою сприяла а?ітаційна та пропагандистська діяльність революційно-демократичної інтеліґенції. Наляканий посиленням визвольного руху народу, царський уряд змушений був піти на скасування кріпацтва. 11 березня 1861 р. у церквах читали документ про дарування селянам “волі”. В наступні дні, незважаючи на бурхливий розлив р. Мерла, спеціальні уповноважені добиралися до віддалених маєтків, щоб повідомити кріпаків про новину. Як весняні води, вирувало селянство, що чекало цієї події з покоління в покоління. Але свобода, “дарована” царем, виявилася зовсім інщою, ніж та, за яку вони боролися. Селян “звільнили” не лише від всевладдя пана, а й часто від землі. Зробили їх злидарями, які змушені були, тепер уже добровільно, гнути спину на вчірашнього кріпосника. Ось численні приклади з місцевої історії. В Дмитрівці і Матвіївці у поміщика – предводителя богодухівського дворянства полковника Дмитра Кованька було 41 чоловік дворових і 199 душ, що відбували панщину (це крім маєтка на Полтавщині). Землю в розмірі 400 десятин одержали лише 188 чоловік, за неї щорічно треба було сплачувати оброк. У брата предводителя дворянства статського радника Миколи Кованька у Матвіївці з 238 колишніх кріпаків наділи в розмірі 2 десятини на душу одержали 206 чоловік. І в Куп’євасі 351 чоловік одержав у своє користування наділи в два рази менші від необхідного для нормального господарювання. На відміну від згаданих сіл, у Гутах 251 селянин поручика Влєзкова замість 502 десятин землі, якою вони користувались до реформи, одержали лише 210, тобто менше десятини оранки. Цікаві дані містяться в уставній грамоті по с. Кленовому. Тут місцевий поміщик Степан Анненков і його дружина 106 своїм кріпакам наділили по 3, за собою ж залишили 72 десятини. Нинішнім жителям Семенового Яру, мабуть, цікаво буде дізнатись про становище після реформи 1861 р. їх прадідів. Село належало тоді генерал-майору Ф.С. Мочульському. Його жителі чоловічої статі в кількості 55 душ одержали в своє користування всього 84 десятини землі, з яких 10 десятин були під будівлями і вигоном. Крім щорічної сплати грошей, з кожного наділу треба було відпрацювати на поміщика 45 днів. З урахуванням інтересів пана все було розписано з точністю до дня. В літній період, наприклад, щотижня повинні були працювати на панському полі 34-35 чоловіків і 25-26 жінок, взимку – 22-23 чоловіки і 17-18 жінок. Оброк на користь Мочульського вносився громадою в два строки по 173 крб. 52,5 копійки вперед за півріччя. Відставний генерал і його управляючий ревно слідкували за своєчасним виконанням повинностей на їх користь. У Богодухові проживали дрібнопомісні поміщики, що мали дворових людей. За титулярним радником Аристархом Романовим були записані Михайло Рідкокаша і його малолітній брат Антон, а також Михайло Феденко з дітьми – синами Петром і Сергієм. У колезького асесора Андрія Червінського було 5 дворових чоловічої статі: Павло Сергієнко з синами Федором та Іллею і малолітніми онуками Василем та Іваном. Зараз у місті живе п’яте або шосте покоління колишніх кріпаків. На другий день після урочистого оголошення про “дарування волі” в багатьох місцях вчорашні кріпаки виражали невдоволення. Так, 23 березня 1861 р. у маєтку поміщика Хрущова (с. Хрущова Микитівка) двоє дворових самовільно залишили роботу і покинули двір. На пропозицію господаря відновити роботу заявили, що не повернуться і громада їх не видасть. Через два дні близько 100 чоловік, обурених діями місцевого отамана, прийшли на панське подвір’я з вимогами його заміни. На наказ поміщика Хрущова розійтися не реагували і були в маєтку до пізньої пори, наганяючи страх на володаря. Наступного дня сюди в спішному порядку прибув предводитель дворянства Кованько, але й він не зміг заарештувати “призвідців”. Натовп рішуче виступив на захист своїх односельців, заявивши: “Тоді беріть усіх!” Сваволя, безчинство, безправ’я, наруга над людською гідністю продовжували бути повсякденним, побутовим явищем. Ось одна з багатьох таких сумних історій. Вона скоїлася з державним селянином хутора Заброди Савелієм Архиповичем Воскобійником. У 1877 р. у нього незаконно відібрали і віддали іншому частину земельного наділу, залишивши подать у попередньому розмірі. Природно, що селянин написав скаргу до Богодухівського повітового у селянських питаннях присутствія з проханням у всьому розібратись. І там “розібралися і допомогли”: у відсутність Воскобійника без відома господаря прислали людей, які забрали у нього корову і вола. Обурений несправедливістю забродянин подає другу, третю…, нарешті, шосту скаргу (кожного разу платячи гроші за її складання, бо сам був неписьменний), але все марно: не дістає жодної відповіді. У липні 1878 р. Савелій Воскобійник змушений був звернутися до Харківського губернатора князя Кропоткіна. Не одержавши відповіді, поїхав до Харкова, подав другу скаргу, в якій наводив нові факти безчинства властей. На початку жовтня було подано третю скаргу губернатору. Після цього до Воскобійника прийшли староста, соцький і ще чотири чоловіки, запропонували з’явитись до Богодухівського поліцейського наглядача. У волосному правлінні скаржнику заявили прямо:”Все твои прошения прислані нам и вот будем тебя сечь розгами за каждое прошение”. Правда, тоді це була лише погроза. В один із днів люди старости рвалися до закритої хати Воскобійника. Не зважаючи на крик переляканих дітей, виламали вікно і опинилися всередині, по закутках, на горищі шукали господаря, який насолив своїми скаргами, “как какого-либо вора, разбойника” В середині жовтня 1878 р. Савелія Воскобійника викликали до волості. Там писар, глузуючи з прохача, зачитав резолюцію губернатора на останній скарзі селянина: “Уездному по крестьянским делам присутствию разобраться”. В справі, яка тяглася вже більше року, волосний старшина “розібрався” швидко. Він розпорядився відвести надоїдливого скаржника до “десяцької” і всипати йому різок. Але жорстоко і несправедливо скривджений селянин знову і знову писав губернатору, а потім цареві, шукаючи захисту, вимагаючи покарання чиновників за беззаконня. І все – марно… У нього забрали і другу корову, придбані за позичені гроші. Чи поніс хоч хто-небудь покарання за багаторічне знущання над бідним селянином? Ні. Харківський губернатор у лютому 1883 р., відповідаючи на запит з Москви у справі селянина з Забродів, назвав Воскобійника “кляузником”, повністю схвалив богодухівське начальство, яке нібито діяло “по закону”. По закону, за яким правда була кривдою, а чорне – білим. По закону, за яким сила, влада, багатство були в руках купки ситих, а безправ’я, злидні, тяжка праця – гіркою долею більшості людей, що жили надголодь. Після скасування кріпосного права економічний розвиток повіту пішов трохи швидше. Цьому сприяло і відкриття в 1887 р. залізничного сполучення між Сумами і Харковом. На кінець століття найбільшими власниками в повіті були: Кеніг, якому належали Гутянський цукровий, Кленівський і Шарівський винокурні заводи, великі масиви орної землі й лісу, Харитоненко, поміщики Кованько, карпова та ін. Проте Богодухів залишався містечком кустарів, жителі якого, крім землеробства, займалися ще чинбарством, виготовленням кожухів, пошиття взуття. Було всього 5 промислових підприємств, на яких працювало 25 робітників. |
|
Заселення
Дикого поля
Проти татар і шведів У тенетах кріпацтва Родом-- з нашого краю На волю Через три революції Голодомор 1933 року Велика Вітчизняна війна На шляху незалежності |
|
Загальна інформація про Богодухівщину | |
Богодухів
Інтернет-провайдер
у
|