Прийнято постановою
Президії Федерації
спортивного туризму України
8 грудня 2001 р.

Оцінка категорій складності туристських спортивних маршрутів здійснюється шляхом порівняння їх з маршрутами Переліку класифікованих туристських маршрутів України, іншими переліками, що визнані Федерацією спортивного туризму України або за відповідною методикою визначення категорій складності маршрутів походів за видами туризму та із дотриманням вимог Порядку класифікації маршрутів туристських спортивних походів.

Ця Методика визначення категорій складності пішохідних маршрутів (далі - Методика) призначена для оцінки категорії складності пішохідних маршрутів, нитка яких відрізняється від наведених в "Переліку класифікованих туристських спортивних маршрутів України" (далі - Переліку) та в інших переліках, визнаних Федерацією спортивного туризму України, або маршрутів, що здійснюються вперше.

Методика може застосовуватись при підготовці групи до походу і виборі маршруту, який відрізняється від наведених в Переліку, при випуску МКК групи на маршрут, при підготовці звіту про пройдений маршрут і його заліку, при уточненні Переліку, суддівстві чемпіонатів зі спортивного туризму у частині туристських спортивних походів.

Методика полягає у бальній оцінці складності маршруту за сукупністю таких характеристик: протяжність (L), тривалість (t), локальні перешкоди (ЛП), протяжні перешкоди (ПП), району походу, автономність походу, перепад висот.

Вимоги і обмеження до маршрутів різних категорій складності наведені в табл. 1-5, а технологія категорування - у таблиці 6.

Оцінка категорії складності маршруту виконується у такій послідовності:

1.Відповідно до протяжності (L) і тривалості (t) маршруту, який категорується, за табл. 1 (розділи 1 і 2) визначається орієнтовно його категорія складності.

2.Складається перелік усіх локальних перешкод, які долаються під час проходження маршруту, і за допомогою таблиці 2 визначається максимальна кількість балів, які набрав би маршрут, якби всі локальні перешкоди зараховувались. Бали за перешкоди, які не приведені у таблиці 2 (наприклад, за перевал ЗА к.тр.), визначаються так само, як і за перешкоди максимальної категорії трудності даного виду. Сума балів, отримана за всі локальні перешкоди, не повинна перевищувати максимально допустиме значення (ЛПmax), відповідної орієнтовно обраної категорії складності маршруту. Якщо отримана сума балів перевищує ЛПmax, то необхідно скоротити кількість локальних перешкод і, якщо необхідно, уточнити нитку маршруту. Значення ЛПmax визначені виходячи з міркувань безпеки проходження маршруту і зазначені у табл. 1 (розділ 3).

3. За табл. 2 і 3 підраховується окремо сума балів, набраних у кожному виді локальних і протяжних перешкод. У таблицях наведені орієнтовні параметри (межі) перешкод, тому при визначенні категорій трудності окремих реальних перешкод допускаються незначні відхилення від зазначених вимог при умові, що об'єм технічної роботи, необхідний для подолання перешкод, залишається попереднім. Довжина протяжної перешкоди відповідного виду і категорії трудності визначається сумою довжин аналогічних перешкод на всьому маршруті.

При визначенні балів за ЛП і ПП потрібно дотримуватись таких вимог:

3.1.Зараховується тільки та кількість (або довжина) і тільки ті види перешкод, які зазначені в табл. 2 і 3, у відповідності з орієнтовно обраною категорією складності маршруту;

3.2.Якщо до маршруту, категорія складності якого встановлюється, включені перешкоди, характерні для маршрутів більш високих категорій складності (в тому числі і наведені в табл. 2 і 3, наприклад, перевали 3А к.т., річки IV к.с. і ін.), то залік балів за них проводиться як за перешкоди маршруту, категорія складності якого обрана орієнтовно. При цьому загальна кількість (довжина) перешкод, які зараховуються, має відповідати вимогам п.3.1 цієї методики;

3.3. На одній і тій же ділянці маршруту зараховуються як локальні, так і протяжні перешкоди, незалежно від їх взаємного розташування;

3.4.При зменшенні кількості локальних або довжини протяжних перешкод відповідної категорії трудності пропорційно зменшується і кількість отриманих за них балів;

3.5.При наявності в походах IV-VІ к.с. водних ділянок І або II к.с. бали за них заліковуються як для походів II, ІІІ або IV к.с.;

3.6.Категорія трудності зв'язки перевалів або перевала з одностороннім проходженням оцінюється за сукупністю ділянок підйому і спуску, при цьому ділянка траверсу (якщо він є) оцінюється окремо;

3.7.Якщо траверс хребта або проходження зв'язки перевалів включає сходження на вершину, то при визначенні категорії маршруту заліковується одна з двох локальних перешкод (наприклад, у випадку траверсу гребеня заліковується за вибором або вершина, або траверс);

3.8. Якщо кількість (довжина) перешкод, відповідає не даній категорії складності маршруту, а перебільшує значення, наведені в таб. 2 і 3, то "зайва" кількість (довжина) перешкод може заліковуватись як простіші перешкоди даного виду. При цьому повинні задовольнятися п.п. 3.1. та 3.2. цієї методики. Ця вимога поширюється і на перешкоди, що визначають вищі категорії складності маршруту або не характерні для пішохідного туризму.

4.Підбивається сума загальної кількості балів, які зараховуються за всі види локальних (протяжних) перешкод. Загальна сума не повинна перебільшувати значення, наведенені в табл. 1 (розділи 4 і 5).

5.За табл. 4 і 5 визначається кількість балів, які маршрут отримує за рахунок району проведення походу і автономності. Якщо в табл. 4 потрібний район не вказаний, то його географічний показник (Г) відповідає найближчому за розташуванням до нього району з наведених в таблиці з аналогічними природними умовами.

6.Використовуючи висотний графік маршруту, за формулою (1) визначається коефіцієнт перепаду висот (К):

К=1+ОН/12,            Формула 1.

де ОН - сумарний перепад висот (включаючи підйоми і спуски) на активній частині маршруту (у кілометрах).

7.За формулою (2) на основі отриманих оцінок параметрів маршруту, який категорується, підраховується загальна кількість балів (КС):

КС = ЛП + ПП + (Г*А*К).            Формула 2.

де ЛП і ПП - бали за локальні і протяжні перешкоди, Г - географічний показник району подорожі, А - коефіцієнт автономності.

8.Відповідно до тривалості (t), протяжності (L) і кількості балів, які набрав маршрут (КС), за таблицею 1 (розділи 1, 2 і 9) визначається його остаточна категорія складності. У випадку, якщо вона не співпадає з її орієнтовною оцінкою, категорія уточнюється.

Маршрут, який не відповідає вимогам розділів 1, 2 і 9 таблиці 1, класифікується як маршрут більш низької категорії складності з елементами маршруту вищих категорій складності, якщо вони є. У цьому випадку у відповідності з п.2 цієї методики повторно уточнюється максимально допустима кількість локальних перешкод на маршруті.

Якщо кількість балів, які набрав маршрут, відповідає більш високій категорії складності, то МКК у порядку виключення може надати цю категорію маршруту, якщо його протяжність складає не менше 75% від нормативу для даної категорії складності.

9.При проходженні категорійних перевалів і водних ділянок маршруту до учасників і керівника групи висуваються вимоги відповідно до "Правил проведення змагань туристських спортивних походів".

1.У довідці про пройдений маршрут у розділі "Особливі відмітки МКК" зазначаються максимальні категорії трудності і види локальних і протяжних перешкод, які є на маршруті (наприклад, перевал - 2А, переправа - ЗА, вершина - 1А, рослинність - 1Б, снігова ділянка - 1Б, льодова ділянка - 1А). Наявність в довідці інформації про максимальні категорії трудності перешкод дозволяє в подальшому МКК оперативно оцінити особливості пройденого маршруту і рівень туристського досвіду, набутого учасниками.

2.Для походів ІІІ к.с. по Україні, у разі недостатньої кількості локальних (ЛП) або протяжних (ПП) перешкод відповідно до таблиці 1 п.п.4,5 може бути проведена їх заміна іншими ЛП або ПП. При цьому категорія їх трудності повинні бути не менше 1А, а загальна залікова кількість балів не більше 5.

З.У випадку, коли кількість перевалів перевищує значення, наведені у табл.2, то понаднормативна ("зайва") кількість перешкод може заліковуватися зі своїми оцінками замість перешкод відповідної категорії трудності у розділі "Вершина". Наприклад: перевал 2А к.тр. може зараховуватися у поході V к.с. замість вершини 2А к.тр. з оцінкою 8 балів; ще один "зайвий" перевал 2А може зараховуватися як перевал 1Б з оцінкою 6 балів замість вершини 1Б.

Таблиця 6.

Технологія визначення категорій складності пішохідного маршруту

Вибір маршруту
Визначення L та t маршруту
Визначення орієнтовної категорії складності (~к.с.)				Lн, tн (вимога табл.1, р.р.1,2)
Складання загального переліку ЛП та ПП
Оцінка кількості балів за усі ЛП, при цьому ЛТ<ЛПmах				ЛПmах (вимога табл.1, р.З)
Коригування маршруту у випадку ЛТ<ЛПmах
Визн. залікових балів за кожним видом ЛП (вимога табл.2)		Визн. залікових балів за кожним видом ПП (вимога табл.3)
Визн. залікових балів за усі види ЛП, що йдуть до заліку		Визн. залікових балів за усі види ПП, що йдуть до заліку
Накладання на ЛП обмежень табл. 1 р. 4 (вимога табл. 1 р.4)		Накладання на ЛП обмежень табл. 1 р. 5 (вимога табл 1 р.5)
Визначення коефіцієнту перепаду висот за формулою (1) "к"
Визначення коефіцієнту автономності "А" маршруту за таблицею 5
Визн. географічного показника маршруту "Г" за табл. 4
Визначення "КС" за формулою (2)
Визначення остаточної КС маршруту (вимоги табл.1 р.р.1,2,9)
Оцінка належності маршруту до певного виду туризму

2. Методика визначення категорій складності лижних маршрутів

Методика визначення категорій складності лижних маршрутів (далі - Методика) призначена для оцінки категорії складності лижних маршрутів і може застосовуватися під час підготовки до походу, випуску групи маршрутно-кваліфікаційною комісією на маршрут, підготовки звіту про здійснений похід і його заліку, при уточненні Переліку класифікованих туристських спортивних маршрутів України", суддівстві чемпіонатів з туризму і т.ін. Поширюється на лижні маршрути, які проводяться тільки на території материків і островів.

Суть методики залягає в оцінці категорії складності маршруту адекватній величині, яка називається еквівалентною протяжністю (ЕП) і визначається за сукупністю трьох параметрів:

• протяжності маршрута - П (км);

• загального перепаду висот - В (км);

• роботи (Р), витраченої на подолання категорованих перешкод (КП) і оціненої у балах, пропорційних кілометражу (1 бал = 1 км).

Об'єднаємо параметри В і Р в один і назвемо його умовно "технічною сумою" (ТС). Відповідно ТС = В + Р це величина, яка відповідає шляху, який можна було б пройти, використавши на лінійне пересування роботу, фактично витрачену під час походу на подолання перепадів висот і категорованих перешкод.

Величина еквівалентної протяжності (ЕП) конкретного маршруту визначається за формулою:

ЕП=П+5 ТС=П+5 * (В+Р)          (1)

При цьому необхідно враховувати вимоги і обмеження до маршрутів різних категорій складності, які наведені в табл. 1 і 2. Оцінка категорії складності маршрута виконується у такій послідовності:

1. Визначається протяжність маршруту П за картою. Для сильно розчленованої місцевості отриманий результат помножується на коефіцієнт 1,2.

2. У відповідності до величин протяжності (П) і тривалості (t) маршруту, який категорується (див. пп. 1 і 2 табл. 1) орієнтовно визначається його категорія складності.

3. Використовуючи висотний графік маршруту, визначається сумарний перепад висот (В) на маршруті, який включає підйоми і спуски, при цьому перепади висот менше 100 м не враховуються.

4. Складається перелік всіх категорованих перешкод, які долаються на маршруті, і перевіряється відповідність їх кількості до трудності заявленого маршруту (див. п.п.3 і 4 табл. 1). Ці обмеження введені з метою безпеки.

5. За допомогою табл. 2 визначається кількість балів за здійснену роботу (Р) щодо подолання залікових КП на маршруті. При цьому необхідно дотримуватись таких вимог:

5.1. Заліковуються тільки та кількість і ті види перешкод, які наведені в таблиці 1 і 2, у відповідності з певною орієнтовною категорією складності маршруту (див. п.2).

5.2. Категорія трудності зв'язки перевалів або перевалу з проходженням в один бік оцінюється за сукупністю ділянок підйому і спуску. При цьому ділянка траверсу оцінюється окремо.

5.3. Якщо траверс хребта або проходження зв'язки перевалів включає сходження на вершину, то при категоруванні маршруту заліковується одна з двох перешкод;

5.4.Якщо було здійснено першопроходження КП, то за кожне таке першопроходження додається преміальний бал.

5.5.Підраховується сумарна величина роботи (Р), витраченої на подолання залікових КП.

6. Підраховується величина "технічної суми": ТС = В + Р, яка зрівнюється з мінімальним значенням ТС (п.5 табл.1) для заявленої категорії складності маршруту.

7.Визначасться величина еквівалентної протяжності маршруту (за формулою 1). У цій формулі емпіричний коефіцієнт <5> компенсує втрату 5 км лінійного пересування при подоланні кожного кілометра перепаду висот (уверх чи вниз) або проходження різних КП. Наприклад: за табл.2 перешкода, яка має трудність 2А, оцінюється у 3 бали, відповідно проходження цього КП становить: 5*3= 15 км лінійного пересування.

8. Порівнюється отримана величина еквівалентної протяжності маршруту і ЕПmin, яка відповідає заявленій категорії складності (п.6 табл.1) і визначається його фактична категорія складності. При цьому можуть виникати такі ситуації:

8.1.Отримані значення параметрів маршруту відповідають вимогам, які висуваються, і маршруту присвоюється відповідна категорія складності.

8.2.Параметр ТС набрав меншу кількість балів, ніж це вимагається для орієнтовно обраної категорії складності маршруту. У цьому випадку маршруту присвоюється категорія, яка відповідає балам набраної ТС.

8.3.Маршрут не задовольняє одночасно вимогам пп.1, 2, 3 і 6 (табл.1). У цьому випадку він класифікується як маршрут більш низької категорії складності з елементами маршруту більш високої складності, якщо вони є.

8.4.Бали, отримані за параметр ТС, опинилися у діапазоні значень, які відповідають більш високій категорії складності, а протяжність активної частини (П) відповідає вимогам П > 0,75 * Пн, де Пн - нормативна протяжність маршруту наступної, більш високої категорії складності, яка відповідає балам, отриманим за параметр маршруту ТС. У цьому випадку МКК може присвоїти маршруту більш високу категорію складності як виключення.

8.5.При збільшенні тривалості походу (t) вище мінімальної, відповідне значення ЕПmin має бути збільшеним при заявці маршруту на величину, яка дорівнює добутку "зайвих" ходових днів на середню протяжність денного переходу. При цьому беруться такі величини середньої протяжності денного переходу для походів різної категорії складності:

І-ІІІ к.с. - 20 км;

IV к.с. - 17км;

V к.с. -16 км;

VI к.с. - 15 км; (при ТС>0).

8.6. Для походів, які проводяться у міжсезоння і учбово-тренувальних походів значення ЕПmin може знижуватись до 25% при збереженні величини ТС.

8.7.При проведенні походів в конкретних районах їх категорія складності не повинна перевищувати максимально можливу категорію складності для даного району (див. табл.З).

8.8.Маршрут, який проходить в районі, не включеному до табл.З, оцінюється повноважною МКК як першопроходження з висуненням до групи і керівнику відповідних вимог, а його категорія складності уточнюється після подання звіту.

Приклад. Оцінити, чи відповідає заявлений маршрут по Полярному Уралу V к.с. Характеристики маршруту: П = 324 км, перепад висот В = 9 км, t = 16 днів, кількість КП - 6 (1А-3; 1Б-2; 2А-1), ТС>0.

1.Відповідність мінімальній протяжності: П = 324 км > Пmin=240 км.

2.Відповідність мінімальній кількості КП: КП = 6 = КПmin.

З.Зроблена робота: Р=1*3+2*2+3*1=10 балів.

4.Відповідність мінімальній технічній сумі; ТС = (В + Р) = 9 + 10 = 19>ТСmin= 15.

5.Еквівалентна протяжність маршруту: ЕП = П + 5 * ТС = 324 + 5 * (9 +10) = 419 км>ЕП= 375км.

Висновок: маршрут за значенням параметру ЕП перевущує V к.с., але кількість КП відповідає маршруту V к.с. Таким чином, відповідно до п.8.3. цієї методики заявлений маршрут потрібно класифікувати як маршрут V к.с. з елементами VI к.с.

3. Методика визначення категорій складності маршрутів гірських походів

Категорія складності маршруту гірського походу визначається набором перевалів і вершин певних категорій трудності. Під поняттям "перевал" в гірському туризмі розуміють місце перетину хребта або його відрогу при переході з однієї долини в іншу. Перевальна точка може не співпадати з найнижчою точкою вододілу- В спортивному туризмі прийнято 6 напівкатегорій трудності перевалів - від 1А до ЗБ. Перевали, простіші за 1А категорії трудності, називаються некатегорійними (н/к). Класифікація перевалів наведена в "Переліку класифікованих перевалів високогірних районів" і в додатках до нього.

Категорія трудності (к.т.) перевалів в залежності від умов (пори року, снігової і льодової обстановки...-) може змінюватись на напівкатегорію. При заліку походу перевали повинні бути класифіковані однозначно (наприклад, 2А або 2Б, але не 2А*). Знак * у перевалі ЗБ означає, що для його подолання учасники групи (її керівник) повинні мати досвід проходження (керівництва) перевалів ЗБ.

Послідовність проходження двох і більше перевалів, якщо значна за протяжністю частина спуску в долину з одного і підйому з долини на наступний перевал випадає, розглядається як перевальна зв'язка і зараховується як один перевал.

Кількість і категорія трудності перевалів повинна відповідати додатку 3.3. Правил проведення змагань туристських спортивних походів (далі — Правил).

У гірські походи можуть включатися сходження на вершини і траверси хребтів, які повинні логічно вписуватися в нитку маршруту. Категорія трудності сходження або траверса, які не є елементами проходження перевалу, повинна оцінюватися МКК на підставі переліку класифікованих вершин. Категорія трудності сходження або траверса не повинна перебільшувати трудність перевала, який визначає категорію складності походу.

При визначенні категорії трудності вперше пройдених перевалів рекомендується користуватися "Таблицею трудності перевалів". При цьому слід враховувати таке:

1.Наведені у графах 2, 3 і 4 таблиці трудності перевалів характеристики технічної складності ділянок і способів їх подолання характерні тільки для даної категорії трудності перевалів і не зустрічаються при подоланні перевалів попередніх категорій. Допускається наявність ділянок будь-якої протяжності зі складністю, характерною для перевалів попередніх категорій.

2. Під точками страховки розуміються місця (позиції) закріплення і протравлювання вірьовки за допомогою льодоруба, гаків з карабінами, скельних виступів, льодових стовпчиків, через плече, поперек і т.п., необхідні для навішування перил і для страховки того учасника, який йде першим на підйомі і останнім під час спуску.

3.Наявність потенційно небезпечних ділянок (каменепади, лавини, льодові обвали) не впливає на категорію трудності перевалу і повинна враховуватись у тактиці проходження і в підборі спорядження.

4. Для проходження перевалів будь-якої категорії трудності в зимових умовах або при глибокому сніговому покриві на схилах додатково необхідно мати: лавинні шнури (20 м) на кожного учасника і лавинні лопати по одній на кожних 2-3 учасників.

4.Методика визначення категорій складності маршрутів походів з водного туризму

При оцінці категорій складності маршрутів, які не увійшли до "Переліку класифікованих туристських спортивних маршрутів України", рекомендується користуватися даними, наведеними в таблиці 1. Водні перешкоди, в залежності від рівня води, можуть мати різну категорію трудності.

Категорія складності походів з одночасним використанням декількох класів суден зараховується: для учасників - за тим класом судна, на якому вони здійснюють даний похід; для керівника - за найвищою категорією складності для суден, що беруть участь у поході, якщо мінімальна кількість цих суден і мінімальне кількість членів їх екіпажів буде: для походів 1- IV к.с. - 1 судно і більше та не менше 4 учасників; для походів V - VI к.с. - не менше 2 суден та 6 учасників.

При визначенні категорії трудності окремих перешкод (ділянок) слід користуватися їх класифікацією, наведеною у таблиці № 2 "Оцінка трудності водних перешкод".

Оцінка категорій складності велосипедних маршрутів здійснюється шляхом порівння їх з маршрутами Переліку класифікованих туристських спортивних маршрутів України та інших переліків маршрутів, що визнані Федерацією спортивного туризму України та з урахуванням вимог Порядку класифікації маршрутів туристських спортивних походів.

Методика визначення категорій складності туристських спортивних маршрутів з велотуризму знаходиться у стадії розробки.

При визначенні категорій складності спелеопоходів враховуються категорії трудності спелеомаршрутів та їх кількість, що проходяться під час слелеопоходу. Вимоги до походів кожної категорії складності наведені в Додатку № 3.4. Правил. Категорії трудності спелеомаршрутів залежать від встановленої категорії трудності печер.

При визначенні категорій трудності нових спелеологічних маршрутів рекомендується користуватися характеристикою категорій трудності печер. При цьому слід враховувати, що спелеологічні туристські маршрути, для проходження яких потрібні спеціальні технічні засоби (окрім касок та джерела світла), поділяються на 9 категорій трудності: 1, 2А, 2Б, ЗА, ЗБ, 4А, 4Б, 5А, 5Б. Основними критеріями такого поділу є тривалість маршруту, кількість перешкод на маршруті та їх складність. За прийнятою методикою поділу печери, категорії трудності яких позначені однією цифрою, відрізняються одна від одної, головним чином, кількісними характеристиками. Якісні зміни відбуваються при переході на категорію, що позначена наступною цифрою: від 1 к.тр - до 2А к.тр., від 2Б к.тр. - 3А к.тр і т.д.

Перешкодами в спелеомаршрутах вважаються вертикальні та крутопохилі ділянки (колодязі), прямовисні схили, звуження, сніжно-льодові та водні першкоди, у тому числі сифони. Печери, для проходження яких практично не потрібно застосування спеціальних засобів для подолання прямовисних схилів, називаються горизонтальними. Печери, у яких основними перешкодами є вертикальні та крутопохилі ходи, називаються вертикальними. Печери, у яких зустрічаються перешкоди різного типу, називаються комбінованими.

Нижче наводяться стислі характеристики печер різної категорії трудності, покладені в основу класифікування печер. Час проходження печер розраховано для груп з 4-6 осіб середнього рівня підготовки для даної категорії трудності печери. Межа глибин дається для вертикальних печер. Комбіновані печери при категоруванні потребують індівідуального підходу і для них межа глибин може бути зменшена за рішенням Центральної маршрутно-кваліфікаційної комісії Федерації спортивного туризму України.

Характеристика категорій трудності печер (к.тр.)

• 1 к.тр. - печери, для проходження яких потрібна мінімальна кількість допоміжних засобів. Глибина колодязів не більше 40 м. Колодязі, як правило, сухі і прості для проходження. У горизонтальних печерах повинні бути перешкоди: звуження, ділянки нескладного скелелазання або обводнені ділянки. Час проходження 2-8 годин. Загальна глибина 20-100 м.;

• 2А к.тр. - колодязі можуть бути обводнені, але без сильних потоків. Горизонтальні печери можуть мати відкриті сифони. Час проходження 3-8 годин. Загальна глибина 40-180 м.;

• 2Б к.тр. - теж саме, шо й 2А, але кількість перешкод більша. Час проходження 6-16 годин. Загальна глибина 150-300 м.;

• ЗА к.тр.- колодязі можуть бути сильно обводнені. У горизонтальних печерах можуть бути невеликі сифони, проходження яких потребує використання апаратів автономного дихання. Час проходження 12 - 48 годин. Загальна глибина 180-360 м.;

• ЗБ к.тр. - теж саме, що й ЗА, але кількість перешкод більша. Необхідно встановлення декількох підземних таборів. Час проходження більше 18 днів. Загальна глибина більше 1100 м.ення 2-5 днів. Загальна глибина 320-550 м.;

• 4А к.тр. - печери вертикальні і комбіновані, для проходження яких потребується встановлення проміжного пункту харчування та відпочинку на маршруті, або підземного табору. Можуть бути ділянки складного лазання, у тому числі з використанням штурмових драбин, шестів тощо. Час проходження 4-8 днів. Загальна глибина 420-550 м.;

• 4Б к.тр. - теж саме, що й 4А, але кількість перешкод більша. Час проходження 7-14 днів;

• 5А к.тр. - велика кількість різноманітних перешкод. Для проходження необхідне встановлення проміжних таборів. Час проходження 12-18 днів. Загальна глибина 800-1200 м.;

• 5Б к.тр. - необхідно встановлення декількох підземних таборів. Час проходження більше 18 днів. Загальна глибина більше 1100 м.

Для визначення категорій складності маршрутів з автомототуризму слід користуватися переліками класифікованих туристських спортивних маршрутів та Порядком класифікації маршрутів туристських спортивних походів.

Методика визначення категорій складності туристських спортивних маршрутів з автомототуризму знаходиться у стадії розробки.

8.1.У вітрильному спортивному туризмі класифікуються маршрути, які проходяться на розбірних парусних суднах по водосховищах, озерах, великих річках, у прибережній зоні морів і океанів.

8.2.При визначення категорій складності маршрутів для вітрильних суден окрім іншого слід застосовувати орієнтовні показники складності маршрутів (табл.1).

(*)Показники, що характеризують у цій таблиці походи V категорії складності, слід розглядати як експерементальні, а їх введення у таблицю - як стимулювання вивчення можливостей включення таких походів до Правил.

8.3. Протяжність походу повинна відповідати зазначеній в таблиці 1. Під час руху по річках протяжність коригується у відповідності з швидкістю річки (при швидкості більше 3 км/год протяжність коригується на 20%).

8.4. 3 урахуванням крейсерської швидкості вітрильних туристських суден протяжність походу коригується коефіцієнтом енергоозброєності, що змінюється залежно від площі основної вітрильності і кількості членів екіпажу у відповідності з таблицею 2.

(*)Примітка до таблиці 2:

Для надувних суден коефіцієнти зменшуються на 0,1, а для суден з жорстким корпусом збільшуються на 0,05.